Характер мейн-куна — чого чекати від ніжного велетня

Мейн-куна називають «собакою в котячій шкурі» і «ніжним велетнем» — і обидва прізвиська правдиві. Але за ними стоїть цілком конкретний характер, який варто знати до того, як у вашому домі з’явиться десятикілограмовий кіт.

Спокійний, але не байдужий

Мейн-кун — не той кіт, який носитиметься по шторах. Дорослі коти врівноважені й спостережливі: вони люблять бути в центрі подій, але спостерігати, а не влаштовувати хаос. При цьому це не «диванні подушки»: до 3–4 років мейн-куни зберігають кошенячу грайливість і охоче бігають за іграшкою, приносять м’ячик, ганяються за вудочкою.

Прив’язаний до людини

Головна риса породи — потреба бути поруч із «своєю» людиною. Мейн-кун ходитиме за вами з кімнати в кімнату, ляже біля ноутбука, чекатиме під дверима ванної. Він не нав’язується — просто присутній. Багато власників кажуть, що мейн-кун «супроводжує», а не «просить уваги».

Водночас більшість мейн-кунів не люблять, коли їх довго тримають на руках або тискають. Їм комфортніше лежати поруч, ніж в обіймах. Це важливо пояснити дітям.

«Розмовний» кіт

Мейн-куни майже не нявкають у звичному сенсі. Замість цього вони видають характерні трелі, цвірінькання й воркування — щоразу, коли заходять у кімнату, вітаються або щось просять. Голос у такого великого кота несподівано тихий і високий, і це одна з найчарівніших рис породи.

Мейн-кун і діти

Порода вважається однією з найкращих для родин із дітьми. Мейн-куни терплячі, не пускають у хід кігті через дрібниці, а якщо гра стає надто активною — просто йдуть. Великий розмір теж плюс: кота важко ненароком травмувати. Єдина умова — навчити дитину не тягати кота на руки й не турбувати, коли він їсть або спить.

Мейн-кун і інші тварини

Із собаками мейн-куни зазвичай дружать, особливо якщо ростуть разом. З іншими котами — теж, хоча коти-самці можуть з’ясовувати, хто головний. Наші кошенята ростуть серед дорослих котів, тому змалку вміють спілкуватися з родичами. З гризунами та птахами обережніше: мисливський інстинкт у породи сильний.

Розум і навчання

Мейн-кун легко засвоює правила дому: де можна дряпати, куди не можна стрибати, коли годують. Багато котів вчаться відкривати двері, приносити іграшку, відгукуватися на ім’я з першого разу. Клікер-тренування з мейн-куном працює не гірше, ніж із собакою.

Що може не сподобатися

Чесно про мінуси:

• Розмір. Дорослий кіт важить 7–10 кг, і йому потрібні великі лоток, кігтеточка й місце на дивані.
• Самотність. Мейн-кун сумує, якщо вас немає цілими днями. Другий кіт — найкраще рішення.
• Шерсть. Її не так багато, як здається, але двічі на рік линька відчутна. Про це — у статті про догляд за мейн-куном.
• Повільне дорослішання. Кіт формується до 3–5 років, і «кошенячі» витівки тривають довше, ніж у інших порід.
• Вода. Деякі коти хлюпаються в мисці так, що доводиться прибирати підлогу.

Як формується характер

Генетика дає основу, але 80 % характеру формується в перші три місяці. Кошеня, яке росте в домі, серед людей, звуків побуту й інших котів, виростає спокійним і товариським. Кошеня з клітки чи з «розплідника» на балконі — полохливим. Саме тому ми не віддаємо кошенят раніше 12 тижнів і радимо дивитися на маму: який характер у неї, такий буде і в кошенят.

Кому підходить мейн-кун

• родинам із дітьми та іншими тваринами;
• тим, хто працює з дому або має час на спілкування;
• людям, які хочуть кота-компаньйона, а не декоративну тварину.

Кому варто подумати: тим, хто рідко буває вдома, живе в дуже маленькій квартирі або чекає від кота, що він постійно сидітиме на руках.

Якщо ви впізнали в цьому описі свого майбутнього кота — подивіться на кошенят UkrFenix або почитайте про породу докладніше на сторінці про мейн-кунів.