
Мейн-куна називають «собакою в котячій шкурі» і «ніжним велетнем» — і обидва прізвиська правдиві. Але за ними стоїть цілком конкретний характер, який варто знати до того, як у вашому домі з’явиться десятикілограмовий кіт.
Спокійний, але не байдужий
Мейн-кун — не той кіт, який носитиметься по шторах. Дорослі коти врівноважені й спостережливі: вони люблять бути в центрі подій, але спостерігати, а не влаштовувати хаос. При цьому це не «диванні подушки»: до 3–4 років мейн-куни зберігають кошенячу грайливість і охоче бігають за іграшкою, приносять м’ячик, ганяються за вудочкою.
Прив’язаний до людини
Головна риса породи — потреба бути поруч із «своєю» людиною. Мейн-кун ходитиме за вами з кімнати в кімнату, ляже біля ноутбука, чекатиме під дверима ванної. Він не нав’язується — просто присутній. Багато власників кажуть, що мейн-кун «супроводжує», а не «просить уваги».
Водночас більшість мейн-кунів не люблять, коли їх довго тримають на руках або тискають. Їм комфортніше лежати поруч, ніж в обіймах. Це важливо пояснити дітям.
«Розмовний» кіт
Мейн-куни майже не нявкають у звичному сенсі. Замість цього вони видають характерні трелі, цвірінькання й воркування — щоразу, коли заходять у кімнату, вітаються або щось просять. Голос у такого великого кота несподівано тихий і високий, і це одна з найчарівніших рис породи.
Мейн-кун і діти
Порода вважається однією з найкращих для родин із дітьми. Мейн-куни терплячі, не пускають у хід кігті через дрібниці, а якщо гра стає надто активною — просто йдуть. Великий розмір теж плюс: кота важко ненароком травмувати. Єдина умова — навчити дитину не тягати кота на руки й не турбувати, коли він їсть або спить.
Мейн-кун і інші тварини
Із собаками мейн-куни зазвичай дружать, особливо якщо ростуть разом. З іншими котами — теж, хоча коти-самці можуть з’ясовувати, хто головний. Наші кошенята ростуть серед дорослих котів, тому змалку вміють спілкуватися з родичами. З гризунами та птахами обережніше: мисливський інстинкт у породи сильний.
Розум і навчання
Мейн-кун легко засвоює правила дому: де можна дряпати, куди не можна стрибати, коли годують. Багато котів вчаться відкривати двері, приносити іграшку, відгукуватися на ім’я з першого разу. Клікер-тренування з мейн-куном працює не гірше, ніж із собакою.
Що може не сподобатися
Чесно про мінуси:
- Розмір. Дорослий кіт важить 7–10 кг, і йому потрібні великі лоток, кігтеточка й місце на дивані.
- Самотність. Мейн-кун сумує, якщо вас немає цілими днями. Другий кіт — найкраще рішення.
- Шерсть. Її не так багато, як здається, але двічі на рік линька відчутна. Про це — у статті про догляд за мейн-куном.
- Повільне дорослішання. Кіт формується до 3–5 років, і «кошенячі» витівки тривають довше, ніж у інших порід.
- Вода. Деякі коти хлюпаються в мисці так, що доводиться прибирати підлогу.
Як формується характер
Генетика дає основу, але 80 % характеру формується в перші три місяці. Кошеня, яке росте в домі, серед людей, звуків побуту й інших котів, виростає спокійним і товариським. Кошеня з клітки чи з «розплідника» на балконі — полохливим. Саме тому ми не віддаємо кошенят раніше 12 тижнів і радимо дивитися на маму: який характер у неї, такий буде і в кошенят.
Кому підходить мейн-кун
- родинам із дітьми та іншими тваринами;
- тим, хто працює з дому або має час на спілкування;
- людям, які хочуть кота-компаньйона, а не декоративну тварину.
Кому варто подумати: тим, хто рідко буває вдома, живе в дуже маленькій квартирі або чекає від кота, що він постійно сидітиме на руках.
Якщо ви впізнали в цьому описі свого майбутнього кота — подивіться на кошенят UkrFenix або почитайте про породу докладніше на сторінці про мейн-кунів.
Часті запитання
Чи агресивні мейн-куни?
Ні. Агресія не властива породі. Мейн-кун може захищатися, якщо його ображають, але сам конфліктів не шукає. Полохливість або агресія — зазвичай наслідок поганої соціалізації в перші місяці життя.
Чи можна залишати мейн-куна самого вдома?
На робочий день — так, але мейн-кун важко переносить самотність постійно. Якщо вас часто немає, подумайте про другого кота: мейн-куни чудово ладнають з іншими тваринами.
Чи люблять мейн-куни сидіти на руках?
Більшість — не дуже. Мейн-кун обирає бути поруч: лягти біля вас, на ноги, на клавіатуру, але не в обійми. Це не холодність, а особливість породи.
Чи справді мейн-куни люблять воду?
Багато хто — так. Вони граються з водою в мисці, «ловлять» струмінь із крана й спокійно ставляться до купання. Це спадок предків, які жили біля моря і в суворому кліматі.